Під час брифінгів Пентагону для ЗМІ журналісти доволі часто задають питання, коли певні види озброєння, особливо важкого, високовартісного та високотехнологічного стануть предметом передачі у межах військової допомоги для України.
Звісно й українців вкрай цікавить те, чому США не передає ЗСУ винищувачі, наприклад F-16, танки Abrams та зенітні ракетні комплекси Patriot. Тому на це питання у Пентагоні під час останнього прес-брифінгу нагадали, що замало просто поставити “залізо” мова йде про значні обсяги технічного обслуговування та підтримки цих видів озброєння.
“Жодна з цих систем не є plug and play. Ви не можете просто поставити їх на полі бою та почати їх використовувати”, – зазначив представник міноборони США.
Порівняння всього комплексу зі створення логістичного базису з комп’ютерною технологією plug and play – доволі влучне. Її суть полягає у тому, що все, що підключається до комп’ютера починає працювати одразу, тобто швидко та автоматично ідентифікується й інтегрується до його роботи. Умовно, коли зараз хтось вставляє USB-флешку чи клавіатуру до комп’ютера він не задумується навіть про те, які процеси відбуваються у системі “за лаштунками”. Воно просто працює.
Більш досвідчені користувачі можуть згадати такі речі, як “драйвер”, а для, розуміння, на персональних комп’ютерах перших поколінь, які були 40 років тому, для підключення будь-яких нових пристроїв необхідно було перепаювати плати. В цій аналогії інтеграція будь-якого західного озброєння до ЗСУ потребує саме таких заходів.
Наприклад, надання танків Abrams, у випадку їх передачі до України, потребує передачі не лише машин та навчання екіпажів. Це потребує передачу тралів, які мають вантажність понад 60 тонн, в той час, коли у ЗСУ вага техніки не переважала 50 тонн й потреби у такому, нібито, рядовому засобі була відсутня.
Це передача значної кількості 120-мм танкових боєприпасів, фільтрів, запасних траків, вузлів та агрегатів, які необхідні для поточного ремонту, мобільних майстерень, бойових ремонтно-евакуаційних машин тощо. Тобто величезного комплексу речей, які знаходяться за “за лаштунками”. Більше того, передача умовних 10 Abrams ніяким чином не змінить ситуацію на полі бою, окрім того, що саме ці машини стануть ціллю №1 на полі бою.
Але головні складності розпочинаються не просто з інтеграцією, а й з підтримкою нового озброєння. Зокрема одна ракета MSE для Patriot PAC-3 коштує навіть для армії США 3 млн доларів (на рівні 2017 року). Стандартний fire unit Partiot це 6-8 пускових, у кожній до 16 ракет PAC-3, повний їх залп це десь 0,38 млрд доларів. А вартість одного ЗРК у цій версії – понад 1 млрд доларів. Й навіть для США гроші також є обмеженим ресурсом.
Водночас це не означає те, що F-16, Abrams або Patriot не потраплять до України ніколи. Це означає те, що наразі ресурс розподілений на інші критичні речі, в тому числі й підтримку того озброєння, яке вже передано до України. А також йде пошук рішень зі знаходженнями ефективної альтернативи цим засобам.
Наприклад, замість Abrams замовляється модернізація майже сотні Т-72, які добре знайомі у ЗСУ. Вишукуються радянські винищувачі, а замість Patriot постачаються NASAMS та HAWK. Чи є ця зброя гіршою за F-16, Abrams та Patriot – безумовно так. Але перш ніж критикувати союзників необхідно поставити вкрай болісне й незручне питання собі – чому Україна за 30 років не купила жодного F-16 чи Patriot.
Defense Expres
